Аналіз якості розгляду цивільних справ Сватівським районним судом Луганської області станом на 01 листопада 2015 року

Метою Проведення аналізу було вивчення причин скасування судових рішень, аналіз помилок, які найчастіше допускаються суддями при вирішенні цивільних спорів, виявлення проблемних питань судової практики.

У результаті аналізу причин скасування судових рішень Сватівського районного суду встановлено наступне.

Станом на 01 листопада 2015 року до Апеляційного суду Луганської області  було направлено 37 цивільних справ, а саме 20 апеляційних скарг на ухвалу Сватівського районного суду; 17 апеляційних скарг на  рішення Сватівського районного суду.

З них 15 ухвал постановлених Сватівським районним судом скасовано 2 апеляційні скарги на ухвали суду відхилено 1 – залишено без змін,  2 апеляційні скарги до теперішнього часу не розглянуті Апеляційним судом Луганської області.

До Донецького апеляційного адміністративного суду направлено: 5 адміністративних справ із них скасовано 2 ухвали Сватівського районного суду, залишено без змін 2 ухвали та по 1 адміністративній справі відомості, щодо розгляду відсутні.

1 цивільну справу направлено до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ – відомості, щодо розгляду відсутні.

Показники скасованих та оскаржуваних рішень та ухвал по суддям:

Причинами скасування рішень у цивільних справах є порушення вимог ст. 309 ЦПК України, а саме: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Так Апеляційним судом Луганської області скасовано 3 рішення Сватівського районного суду з ухваленням нового рішення:

 по цивільній справі № 426/1690/15-ц позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно яке знаходиться на території  Райгородської сільської ради Сватівського району у вигляді земельної ділянки, рішенням Сватівського районного суду позовні вимоги позивача задоволено.

З апеляційною скаргою до Апеляційного суду Луганської області звернулась прокуратура Сватівського району, в якій просить рішення Сватівського районного суду скасувати та ухвалити нове рішення.

 Своїм рішенням Апеляційний суд Луганської області рішення  Сватівського районного суду скасував мотивуючи це тим, що суд першої інстанції       приймаючи рішення по справі, не дав належної правової оцінки тому, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Також, у порушення вимог  ст. ст. 212-215 ЦПК України та виходячи з підстав позову, суд  не дослідив матеріали спадкової справи після померлого, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для справи, зокрема, не з'ясував коло спадкоємців померлого, які відповідно до вимог ч. 1 ст. 1261 ЦК України мають право на спадкування, не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, та щодо залучення їх до участі у справі, не з'ясував чи не зверталися спадкоємці, які прийняли спадщину із заявами про відмову від належної частки спадкового майна на користь інших осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, після смерті громадянина  Г. залишилась спадщина, яка складається із земельної ділянки. На час смерті з громадянином Г. проживав його брат громадянин М., який і прийняв спадок в силу ст.ст. 1268, 1270 ЦК України, який також помер не залишивши заповіт.         Підставою для звернення  позивачки громадянки О. до суду з даним позовом стала неможливість оформити спадщину, яка відкрилась після смерті її чоловіка громадянина М. який фактично прийняв спадщину після смерті рідного брата громадянина Г., через відсутність правовстановлюючих документів на землю.

Із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями першої черги за законом після громадянина М, є його дружина громадянка О. та доньки громадянка К. та громадянка А., які фактично прийняли спадщину після смерті громадянина М., оскільки постійно проживали із останнім на день його смерті та протягом шести місяців після його смерті, і були зареєстровані разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується довідкою УДМСУ у Луганській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

В ч. 2 статті 1274 ЦК України зазначено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Із Спадкової справи вбачається, що після смерті громадянина М. до нотаріальної контори звернулися дружина громадянка О. та донька громадянка А. із письмовими заявами про відмову від належної частки спадкового майна, яке залишилося після смерті громадянина М. на користь доньки громадянина М.,  громадянки К.,  які посвідчені приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області.

         Оскільки, позивачка у передбаченому законом порядку відмовилася від належної частки спадкового майна, яке залишилося після смерті чоловіка громадянина М. на користь доньки громадянки  К., тому її позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті громадянина М. на земельну ділянку є необґрунтованими.

         Крім того до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Луганської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулася донька померлого  громадянка К. та отримала свідоцтва про право на спадщину за законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позов пред'явлений громадянкою О.  тільки до Райгородської сільської ради Луганської області, до доньки померлого громадянки К. позов не заявлявся, питання про залучення її в якості співвідповідача судом не вирішувалося. Проте, прийняте по справі рішення стосується прав та обов'язків не тільки Райгородської сільської ради Луганської області, а й громадянки К., оскільки на час звернення позивача до суду із даним позовом вона фактично прийняла спадщину, тобто є спадкоємицею, тому її притягнення до участі у справі було обов'язковим.

За таких обставин у Сватівського районного суду не було правових підстав для прийняття судом визнання позову відповідачем та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті громадянина М. на земельну ділянку,оскільки позивачка у передбаченому законом порядку відмовилася від належної частки спадкового майна, яке залишилося після смерті громадянина М. на користь його доньки громадянки К.

З чого слідує, що Сватівським районним судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Своїм рішенням Апеляційний суд Луганської області у задоволенні позовних вимог позивачці відмовив за необґрунтованістю.

по цивільній справі № 426/381/15-ц позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплат по день фактичного розрахунку, рішенням Сватівського районного суду позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі.

З апеляційною скаргою до Апеляційного суду Луганської області звернулось Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області в якій просить рішення Сватівського районного суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Своїм рішенням Апеляційний суд Луганської області рішення  Сватівського районного суду скасував мотивуючи це тим, що суд першої інстанції вважав встановленим обставини, які унеможливлюють виплату Відділенням ВД ФССНВ в місті Луганську нарахованих, але не виплачених під час звільнення позивачки грошових сум.          Виходячи з закріпленого статтею 43 Конституції України права на своєчасне одержання винагороди за працю, Сватівський районний суд  дійшов висновку про обґрунтованість заявлених громадянкою А. позовних вимог до Управління ВД ФССНВ у Луганській області, саме яким було видано наказ про виплату позивачці всіх належних при звільненні грошових коштів та яке повинно відповідати по невиконаним фінансовим зобов'язанням свого структурного підрозділу , в якому введено простій своїм же (управління) наказом.

З вище вказаними висновками  Апеляційний суд Луганської області не погодився з огляду на наступні обставини.

У справі встановлено , що громадянка А. з 20.02.2002 року перебувала у трудових відносинах з Відділенням ВД ФССНВ в місті Луганську. Трудові відносини між позивачкою та Відділенням ВД ФССНВ в місті Луганську виникли на підставі трудового договору,  в результаті призначення позивачки на посаду провідного спеціаліста відділу відшкодування шкоди потерпілим. З 08.06.2005 року  громадянка А.  обіймала посаду головного спеціаліста вищевказаного відділу.

Наказом в. о. начальника Управління ВД ФССНВ у Луганській області позивачку було звільнено із займаної посади за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію за віком, на підставі статті 38 КЗпП України .

Заборгованість з виплати громадянці А. заробітної плати за період жовтень-листопад 2014 року складає 26.230,84 гривень.

Наказом в. о. начальника Управління  ВД ФССНВ у Луганській області від 05.01.2015 року № 7 у Відділенні ВД ФССНВ в місті Луганську з 05 січня 2015 року введено простій до закінчення проведення антитерористичної операції .

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи з вимог вищевказаної статті, належним відповідачем у справі за вимогами про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Оскільки трудовий договір з Управлінням ВД ФССНВ у Луганській області громадянка А. не укладала, перебувала у трудових відносинах з Відділенням ВД ФССНВ в місті Луганську, саме Відділення ВД ФССНВ в місті Луганську має бути належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплат по день фактичного розрахунку.

Обов'язок проведення остаточного розрахунку при звільненні громадянка А. має нести Відділення ВД ФССНВ в місті Луганську. В установленому законом порядку юридична особа Відділення ВД ФССНВ в місті Луганську не реорганізована та не ліквідована, а Управління ВД ФССНВ у Луганській області не є її правонаступником у томі числі з питань проведення розрахунків із звільненими працівниками.

Через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, рішення Сватівського районного суду Луганської області від 20 травня 2015 року скасуванно з постановленням нового рішення про відмову громадянці А. у задоволенні заявлених до Управління ВД ВССНВ у Луганській області вимог про проведення остаточного розрахунку при звільненні з роботи.

З чого слідує, що Сватівський районний суд порушив норма процесуального права.

по цивільній справі № 426/2437/13-ц позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вартості майнових паїв з АФ «Злагода», рішенням Сватівського районного суду позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі.

З апеляційною скаргою до Апеляційного суду Луганської області звернулась АФ «Злагода» в якій порушує питання про скасування зазначеного рішення суду, оскільки суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення Сватівський районний суд зазначив, що громадянка Л. є спадкоємцем, після смерті  своїх батьків, спадщину яка складається з майнових паїв пайового фонду ССГ «Маньківське» с. Маньківка Сватівського району Луганської області. Після цього, позивач отримала Свідоцтва про  право власності на майнові паї члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Задовольняючи позов, Сватівський районний суд виходив з обґрунтованості доводів позивача, як власника, після оформлення спадкових прав, щодо порушення його права власності відповідачем, в якого перебуває належне позивачу майно, при цьому позивач відповідної компенсації не отримує, орендна плата не виплачується. Майно не було розподілено між співвласниками та в натурі не виділено позивачу, отримати майно не вдалось можливим, тому суд вважає, що єдиним способом захисту порушених прав позивача є стягнення суми вартості майнових паїв згідно наданих відповідачем довідок - в розмірі 19100грн. та стягнення суми інфляційних виплат по договору купівлі-продажу обігових засобів у розмірі - 403,65 грн.

Так, при вирішенні спору Сватівський районний суд не застосував положення нормативно-правових актів, які регулюють майнові та пайові відносини членів КСП і правовий режим пайового фонду майна членів цих підприємств, про які йдеться в ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., не врахував, що до них, зокрема, відносяться локальні внутрішньо підприємницькі акти, прийняті вищими органами самоврядування КСП відповідно до статей 9 та 23 Закону від 14 лютого 1992р., а саме: статут та положення про пайовий фонд майна членів цього підприємства.

Проте зі змісту статей 7, 9 Закону від 14 лютого 1992 р. та зазначених нормативних актів вбачається, що: майно КСП належить його членам на праві спільної часткової власності і пайовий фонд їх майна складається з балансової вартості основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, а також коштів у грошовому виразі; майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на дату паювання. Відповідно до статей 5, 8 Закону від 14 лютого 1992 р. право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член КСП набуває лише після припинення членства в підприємстві. До припинення членства частка майна члена КСП є частиною майна цього підприємства, яке у статуті визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження).

Оскільки законодавством передбачено рівність прав та обов'язків членів КСП, щодо спільної виробничо-господарської діяльності та її результатів, а правочинність членів підприємств є похідною від правового статусу, завдань і функцій цих підприємств та правочинності останніх як юридичних осіб, то і право громадянина вимагати виділення його частки (паю) з володіння і користування аграрного підприємства, як і інші правовідносини члена КСП, зокрема щодо виділення-отримання майнового паю, складу цього паю, його юридичного оформлення, також мають гуртуватися на принципі рівності прав та обов'язків зазначених сторін.

Це означає, що праву члена КСП вимагати виділення майнового паю відповідає право цього КСП вирішувати питання складу та структури майнового паю, способу і терміну його виділення, при здійсненні яких (прав) повинні враховуватись інтереси обох сторін. Тобто законом передбачено додержання прав та інтересів обох сторін у процесі виділення-отримання майнового паю громадянином при виході з підприємства. Спосіб забезпечення цих прав та інтересів члена КСП і підприємства встановлено ст. 9 Закону від 14 лютого 1992р., якою визначено черговість видання громадянинові майнового паю, а саме: натурою (тобто будинками, спорудами, технікою, готовою продукцією, худобою тощо), грішми або цінними паперами.

Вирішуючи спір, Сватівський районний суд не врахував, що визначення порядку виділення майнового паю члена колективного підприємства, а також структури і вартості паю віднесено до компетенції органу самоврядування колективного підприємства, який діє відповідно до статуту підприємства та затверджених ним актів.

Стягуючи грошову вартість майнового паю з АФ «Злагода» як з правонаступника ССГ «Маньківське», суд не встановив факту отримання правонаступником від реформованого підприємства саме грошових коштів як частки майна його членів та не врахував, що правонаступник має зобов'язання перед позивачем у межах складу і вартості переданого йому майна колективного підприємства, членами якого були батьки та бабуся позивача. До того ж суд не врахував,  що у разі виділення позивачеві майнового паю грішми порушуються інтереси інших власників паїв, розглянув справу без участі уповноваженої особи власників майнових паїв.

Окрім цього, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин.

Представник відповідача наголошує на тому, що АФ «Злагода» є лише користувачем майна співвласників, членів ССГ «Маньківське», всі питання щодо отримання майнового паю вирішуються виключно загальними зборами членів ССГ «Маньківське», а суд безпідставно розпорядився майном підприємства АФ «Злагода», який є неналежним відповідачем по справі.

Згідно до Статуту ПП АФ «Злагода» п. 4.8. Приватна агрофірма «Злагода» є правонаступником ССГ «Маньківське» в частині боргів перед бюджетом, державними цільовими фондами, Пенсійним фондом України згідно з розподільчим балансом на 09.04.2000 року.

Так, представником АФ «Злагода» надані копії протоколів та перелік майна ССГ «Маньківське», що було передано АФ «Злагода» саме під погашення кредиторської заборгованості, проте не встановлено факту отримання відповідачем по справі грошових коштів як частки майна його членів.

Крім того, позивач, як спадкоємець, 26.12.2012 року отримала спадщину, а 26.12.20012 року отримала Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що складається з майнових паїв пайового фонду ССГ «Маньківське».  

Разом з тим, суд згідно ч. 1 ст. 33 ЦПК України лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, може замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Отже, оскільки позивач заявила позов тільки до АФ «Злагода» і не надала клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача, а суд за своєю ініціативою не може цього зробити, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але з залученням до справи всіх належних відповідачів.

Крім того, частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову в зв'язку з пред'явлення позову не до належних відповідачів та не надання позивачкою доказів на підтвердження пред'явлених вимог.

          Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.          

Оскільки до висновків, щодо задоволення позовних вимог, місцевий суд дійшов внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволені позовних вимог за необґрунтованістю.

         Доводи позову стосовно заборгованості відповідача АФ «Злагода» за договором оренди основних засобів від 31.01.2004 року знаходяться поза межами заявленого позову, і з цих підстав судовою колегією не розглядаються.

         З чого слідує що Сватівський районний суд порушив норми матеріального права.

Таким чином, суддям слід звернути увагу на правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні цивільних справ, слідкувати за змінами до законодавства, при вирішенні справ, враховувати положення Постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Постанов Пленуму Верховного Суду України, застосовувати правові позиції Верховного Суду України, вивчати та застосовувати практику Європейського суду з прав людини.

Аналіз пропоную обговорити на зборах суддів Сватівського районного суду Луганської області.

Голова Сватівського

районного суду                                                   С.О. Юрченко

Виконавець:

Консультант суду

Бондар С.В.